Архів для ‘Нічна кава’ Категорія
Ми
Я люблю самоту. Приємно наспівувати сумний мотив улюбленої пісні, наспівувати вголос. Все більше днів проходить без розмов з людьми. Я майже пошепки тягну текст улюбленої пісні, аби хоч трохи відновити мову після сімнадцятигодинного мовчання. Це в якійсь мірі навіть приємно: залишатися в повному вакуумі своєї зосередженості… зі своїм і без того неабияким красномовством.
Я люблю писати, але останнім часом помітила, що вже не прагну підбирати ексклюзивні вирази, немов не романтик, а закореніла авторка детективів. Я ніколи не була романтиком. Так, оцінювала речі з якоїсь поетичністю, але… але романтик створює або описує відчуття відіграючи самого себе. Я ж — навпаки, граю інших людей. Хтось колись сказав: «Ти малюєш людей, якими сама хочеш бути». Можливо, ця людина була права. Я ніколи не добивалася чогось до кінця, завжди втрачала інтерес, не знаю чому.
Телевізор, кому ж ти потрібен?
Нещодавно я зрозуміла, що вже досить давно я практично не дивлюся телевізор. Це диво прогресивної думки двадцятого сторіччя, ідол жителів глибинок і незабутній зомбоящик залишається в минулому.
Кидаючи на нього погляд, добре, що стоїть він не на самому видному місці і протилежному іншому ідолу — комп’ютеру, я бачу незмінний чорний екран. І в дуже виняткових випадках ця машина, погудівши, настроювалася на потрібні частоти і сигнали, видаючи картинку.
Нічого нового по нашому ТБ не побачиш. До «мила» у мене виробилася стійка алергія ще в глибокому дитинстві, коли я чимдуж бігла до мами, попереджаючи, що почалася «Санта-Барбара» і потрібно бігти до маленького бога сучасності. Сама я правда любовні перепітії Мейсона, Джини та інших учасників серіалу, чия назва стала прозивною, дивився тільки пару разів і з тих пір велика частина ефірного часу вітчизняних каналів проходила мимо. Read the rest of this entry »
Сни
Кажуть, набагато легше писати про те, що в тебе на душі. Тобто актуальні теми для автора будуть написані справді від душі, тому і читатися вони, ці записи, мають набагато простіше…
Так от, актуальною темою для мене зараз є нестача часу. В інтернеті є десятки статей про те, як саме правильно розпоряджатися своїм часом, аби встигати набагато більше. Якщо чесно, ніколи не намагалась слідувати тим правилам, тому мені важко судити про правдивість та ефективністі таких методів… Але як би там не було факт залишається фактом — часу таки не вистачає.
В зв’язку з тією ж таки жахливою нестачею часу, погано висипають, що і є плавним переходом до безпосередньої теми — сни.
Сумбурно
Під впливом дощу.
Так, я думаю, ви помітили, що сьогодні погода якось розбушувалась. Підступний дощ постійно хотів втрапити мені за комір, пронизливий вітер нещадно зривав з мене останній захист — капюшон, хмари затягнули небо, сховали тепле сонце, до якого так звикла… А ще від усього цього жахливо хочеться спати.
Якесь не дуже хороше передчуття та дивацький настрій переслідує мене сьогодні.
А ще сьогодні всі чомусь вирішили запитати, як у мене справи. Знаєте, коли відповісти «в мене все добре» не дозволяє совість, відповісти «все погано» не дозволяє гідність, тихо кажу «все в порядку». Сьогодні в мене все в порядку.
А взагалі роблю замітку собі і всім: озирніться, зверніть увагу на людей, які вас оточують…
«Решайся!»
Рватись кудись далі — не маю бажання, залишатись на місці — немає змісту… А взагалі Гете сказав «Решайся!», А я от все якось не можу.
Сьогодні вночі дуже холодно. Я вже декілька ночей підряд не сплю, але в решту ночей не було так холодно, як зараз. У мене замерзли пальці і чергова чашка кави. Вже цілу годину не можу нічого написати, жодної стрічки. Я тупо дивлюсь в уже написаний текст, намагаюся написати хоч одне слово. Хоч одне. Букви перестали мене слухатись. Жаль.
Я зараз сиджу на стільці, підігнувши ноги , адже так набагато зручніше, і дивлюся на жовту чашку з кавою. Вона наче спить. Вона як людина, у якій стільки ж проблем, що нагромадилися за день, скільки в ній холодної кави. Я не відчуваю своїх пальців. Ні, не тому, що вони остаточно змерзли, а тому, що вже перша ночі. Мозок відключається і я перебуваю на грані сну й реальності.
Треба спробувати заснути. Коли спиш, головне не бояться, інакше — я все зіпсую. Один… Два… Три… Чотири… П’ять… Усім пора лягати спати… Спати… Тихо-тихо… Торкаючись віями пальців того, хто так любить їх… Насправді його просто немає. Є тільки жовта чашка з кавою, і тільки вона не бреше…
«Я утомився.
Мене утомили люди.»
(М. Коцюбинський)